• miramalovacom@gmail.com

Ода

Ода

(Приватним Підприємцям)

Дуже часто люди розриваються між «хочу» і «треба», але дехто знайшов сміливість і сили змінити ці слова на «хочу» і «роблю».
Це малий бізнес України. Вони неперевершані!

Але ж буває так, що людина просто перестає відчувати. Я говорю не про запахи, смаки і тактильні відчуття, а саме про почуття. Страх, гнів, радість, любов … Ти живеш, а це все проходить повз. І оповитий стереотипами розум каже як потрібно жити. Як жити правильно. І в цій правильності, прийнятої суспільством, губляться маленькі радості.

Наприклад: треба працювати і заробляти гроші. І людина ходить на роботу. Кожен день з 9 до 6 він віддає свій час роботі, яку може і не любить, від якої задоволення не отримує, але вперто ходить, пересилюючи себе і прагнучи підтримати свій рівень життя. Рівень життя це важливо, але можна підтримувати його з задоволенням, займаючись улюбленою справою, а можна через силу, бо так треба. Ось коли ТАК ТРЕБА, то поселяється в серці порожнеча. Вона непомітна спочатку. В тобі спершу вирує незадоволення, на яке ти намагаєшся не звертати увагу, виховуючи в собі байдужість. А довга байдужість породжує порожнечу.

Так можна «працювати» нескінченно довго. А потім варіанти два: або продовжувати, не звертаючи уваги на невдоволення, або кидати, бо рівень невдоволення досяг межі. Порожнеча страшна сила. Спершу тобі порожньо в твоєму кабінеті, з колегами, в робочих ситуаціях. Просто порожньо. А коли ти покидаєш офіс, то ніби оживаєш. Летиш додому, намагаючись за відведений до сну час встигнути все: зайнятися спортом, приготувати смачно, пограти з дітьми. Але ти ожив після після рутинного трудового дня, ти сповнений сил і хочеш всім цим займатися. Вистачає часу на все. Але порожнеча зростає. Вона як звір поїдає радість і в якийсь момент ти вже не летиш додому з бажанням перевернути гори, а приходиш і хочеш робити нічого. Тобі порожньо, нічого не радує і ти думаєш тільки про те, що завтра знову вставати і знову їхати працювати. Порожнеча з роботи переїхала додому.

Стає порожньо в рідних стінах і з коханими людьми. Вони тебе чекають, радіють твоєму приходу, а ти не можеш їм нічого дати, тому що видихався, тому що всі сили витратив на роботі на боротьбу між хочу і треба. Деякі називають порожнечу депресією, боряться з нею медикаментозно. Іноді навіть допомагає. А я вірю в те, що порожнечу потрібно заповнювати любов’ю. Адже коли ти звільняєшся з ненависної роботи, то відчуваєш неймовірної сили приплив любові і неймовірну просто свободу! Тепер кава вранці смачніше, птахи співають голосніше, квіти пахнуть і весь світ раптом став яскравішим і лагідніше!

Адже любов, вона проста. Варто тільки зайнятись улюбленою справою і твоє сердце наповнюється любовю. Хтось малює, хтось пише вірші, хтось плете або вишиває, хтось вирізає по дереву або колекціонує старовину. Коли ти робиш те що подобаєтся і отримуєш від того задоволення, те відчуття і є любовю. Рівною, спокійною, безмежною. Ти відчуваєш її кожною клітинкою і радо віддаєш в навколишній світ.
Завжди заздрила людям, які знайшли себе, своє покликання і отримують кайф від того що роблять. У них все виходить легко, тому що на роботі вони отримують задоволення і заряджаються позитивом.

А ще я схиляюся перед українським малим бізнесом, саме виробниками українських продуктів. Це люди, які займаються улюбленою справою, вкладають в нього душу, несуть в світ радість.
Хліб з приватної пекарні завжди смачніше ніж в магазині, тому що зроблений з любов’ю. Пряники химерних форм, торти і булочки. Особливо люблю булочки з корицею, коли вони теплі ще.

Одяг з натуральних тканин. Не фабрична штамповка з кривими швами, а красиві і комфортні речі з душею, ходити в яких буде зручно, а виглядати ти будеш потрясно!

Шалено люблю гончарні і дерев’яні вироби! Ще люблю, коли майстер розповідає про те як створив саме цю річ, і ти купуєш вже не просто чашку, а чашку з легендою. Колись давно на Петрівці дідок продавав шпильки з дерева, він розповів про кожен знак і символ, який вирізав на по суті двох палицях, схожих на рогатку, і я купувала вже не шпильку, а історію. Шпилька досі живе у мене, хоч і історії я вже не пам’ятаю, а залишився тільки присмак чарів від його розповіді і неймовірно практична річ для довгого волосся.

Я схиляюся перед малим українським бізнесом, тому що крім того, що створюються речі унікальні, у цих людей вистачає сил, мужності і терпіння протистояти недосконалості часто мінливого українського законодавства.

Що малий український бізнес стійко переносить всі тяготи і злигодні, але не перестає творити унікальні речі з любов’ю, тим самим вносячи в наше життя радість і роблячи нас, споживачів, трошки щасливішими!

admin

You must be logged in to post a comment.